2 вересня — 215-та річниця від дня народження Івана Вагилевича, нашого видатного земляка, письменника, фольклориста та етнографа, одного із зачинателів нової української літератури в Галичині.
Цей день — добра нагода згадати його життєвий шлях, творчість і вагомий внесок у збереження українського слова, культури та історичної пам’яті.
В неділю, 23 серпня, в селі Закерничне, відбулося прекрасне свято краси, грації та сили — фестиваль «Горді коні Прикарпаття».
Серед усього, що відбувалося цього дня, мою увагу привернув один чоловік. Він підійшов до музикантів із Вільхівки, а саме до цимбаліста. Виявилося, що це Петро Олексюк із Ясеня.
Петро приїхав на фестиваль не лише як слухач — він привіз із собою власноруч виготовлені цимбали. Як розповів сам майстер, це його перший музичний інструмент, створений власними руками.
Згодом Петро заграв. Щоправда, не на великій сцені, а лише для невеликого кола слухачів. Але ті, кому пощастило це почути, були зачаровані — і звучанням цимбал, і майстерністю музиканта.
Цього дня значну частину фестивальної програми займали змагання коней, тому концертну програму довелося скоротити. І дуже шкода, що Петро Олексюк так і не отримав можливості виступити зі сцени перед усіма гостями фестивалю.
Людина власноруч створила музичний інструмент, опанувала його і приїхала, щоб подарувати людям свою музику. У цьому є щось особливо справжнє — любов до традиції, до музики і до своєї справи.
Маю велику надію, що ми ще зустрінемо Петра на подібних святах і почуємо його музику вже зі сцени — перед великою аудиторією. Шануймо наших.
У бібліотеці с Закерничне відбулася розважальна програма «Літо з книгою», яка об’єднала любителів книги. Учасники із задоволенням брали участь у літературних іграх, вікторинах та конкурсах, відгадували загадки й ділилися враженнями про улюблені книги.
Захід пройшов у теплій, дружній атмосфері та подарував усім гарний настрій і нові книжкові відкриття.
🇺🇦День Державності та День Хрещення Київської Русі сьогодні відзначає Україна.
Мені неодноразово доводилося бувати за кордоном, зокрема в Іспанії, у Барселоні. І щоразу мою увагу привертали мирні акції на підтримку України. Та найбільше запам’ятався один чоловік, який був присутній майже на кожній із них.
Він не українець. Він — японець.
Щоразу він приходив у вишиванці, тримав у руках український прапор та плакати зі словами підтримки нашої держави. Його щира небайдужість і незмінна присутність викликали в мене глибоке захоплення.
Згодом я дізналася, що це Йошікі Ето (Yoshiki Eto) — японський науковець і дослідник, який живе в Барселоні та вивчає українську мову й культуру. Він активно популяризує Україну, підтримує українську спільноту та є чудовим прикладом того, що справжня солідарність не має кордонів.
У такі моменти особливо розумієш: Україна має друзів у різних куточках світу. І поки є люди, які щиро стоять поруч із нами, наша віра в добро, справедливість і перемогу стає ще сильнішою.
Подовжую ряд публікацій на тему «Я люблю Україну». Цього разу своїми думками поділилися мої нові друзі в Буковелі. Перегляньте відеоролик і відчуйте щирі емоції. Ця тема буде завжди актуальною для справжніх українців 🇺🇦